пеніцил

Флемінг, у 1929 р. опублікував свою статтю, у котрій описав культури пеніцилу, але після того практично забув про свою працю. У 1936 р. його колега по шпиталю Св. Марії показав згубну дію пронтозіла на стрептокок — ще один гноєтворний мікроорганізм. Флемінг з ентузіазмом прийнявся за дослідження нових ліків. Пеніциліном він не цікавився.

Цю проблему почали вивчати Гавард Волтер Флорі (1898—1968) з Оксфорду та його молодий помічник Ернест Борис Чейн (1906—1979).

У квітні 1933 р. працюючи у лабораторії Флорі що в Оксфорді, Чейн запропонував старшому колезі «подивитись», що таке пеніцилін з хімічної точки зору. Чейна вабила його біохімічна складність, Флорі — дія на хвороботворний стафілокок.

У 1938 р. Чейн приступив до досліджень, але спочатку «результати були не обнадійливі». Потім йому вдалось кардинально вдосконалити експериментальну установку, у результаті чого вчений отримав достатню кількість цінного екстракту. Він попросив перевірити новий продукт на токсичність.

25 травня 1940 р. Х. Флорі провів перші випробовування пеніциліну на тваринах. Ці досліди показали пречудові результати та величезний потенціал пеніциліну у боротьбі з інфекціями. Чейн очистив пеніцилін й встановив його молекулярну структуру. Він також почав вимагати заяви на патент. Проте Флорі відмовився це робити, рахуючи патентування в області біомедичних досліджень неетичними. Помилковість своїх міркувань він зрозумів у найближчому майбутньому.

У 1941 р. Флорі відправляється до США з колбою отриманого у лабораторії пеніциліну у пошуках комерційної допомоги, залишивши Чейна у Англії, що зазнавала бомбардування. Тут у Лос-Анджелесі, відбулося й перше випробувуння пеніциліну. Ним лікували пораненого у перестрілці поліцейського, котрого все ж таки не вдалося врятувати, тому що закінчився сам препарат: його було 3 грами. Після цього Х. Флорі відправився до СРСР, де професор З. В. Єрмольєва створила власний пеніцилін, що виявився навіть кращим за англійський.

Після вступу США у війну на боці союзників англійці передали їм всю інформацію, що стосувалася пеніциліну, безплатно, прагнучи тільки до того, щоб цей препарат почали виготовляти за океаном і у великих кількостях. Спливаюча кров'ю Англія не могла дозволити собі створювати абсолютно нову й дорогу гілку промисловості.

Випадки виліковування від бактеріальних інфекцій сприймалися як ледь не диво. Але виробництво залишалось все таким же складним й дорогим. Для того щоб вилікувати одного пацієнта, потрібно було приблизно 1000 л «грибного бульйону». У зв'язку з цим необхідно було вирішити три проблеми: знайти більш продуктивний вид плісняви; навчитися культивувати її у величезній кількості; створити метод отримування пеніциліну з поживного розчину у чистому вигляді.

Це і є головною проблемою. Для впровадження винаходу часто потрібно створити цілу галузь промисловості - добре якщо лише одну.